Майже 150 тисяч квадратних кілометрів земель України залишаються замінованими. А враховуючи інтенсивність бойових дій та останні тенденції щодо застосування російською федерацією далекобійних ракет з касетними бойовими частинами, як це було в Одесі наприкінці квітня, можна сказати, що безпечної території у нас взагалі немає. Тож необхідно бути пильними і максимально дотримуватися заходів безпеки у разі виявлення вибухонебезпечних та просто підозрілих предметів. Не варто також забувати про небезпечні «сюрпризи», що залишися після бойових дій під час Другої світової війни.
Нині, під час бесіди з Головою благодійного фонду «Перший фонд відновлення України», полковником Державної служби з надзвичайних ситуацій у відставці Романом Пальчиковим ми обговорили останні тенденції, проблеми й прогрес у цій важливій справі.
– Пане Романе, ваш Фонд займається не так самим розмінуванням, як координацією зусиль усіх причетних сторін: органів української влади, донорських організацій та закордонних урядів. Наскільки успішними є їхні спільні дії?
– Неможливо проводити будь-які відновлювальні роботи, не перевіривши території на вибухонебезпечні предмети. Під час роботи в ДСНС я займався безпосередньо розробкою певних нормативних документів, у тому числі з протимінної діяльності під час проведення відновлювальних робіт на звільнених територіях.
Разом з однодумцями створили Фонд, який дозволяє всім зацікавленим організаціям комунікувати з іноземними донорами щодо проведення та фінансування робіт з протимінної діяльності, а також отримувати матеріально-технічну допомогу в цій сфері.
Чому? Тому що процес розмінування дуже коштовний. Я на всіх рівнях кажу, що жоден бюджет будь-якої країни не може витримати таке фінансове навантаження: одразу і розмінування, і відновлення, і ведення, як зараз, бойових дій. Тому нам стовідсотково необхідна допомога іноземних донорів. Тому що розмінування – це перший крок до відновлення, як перша цеглинка до розбудови України.
– Чи достатня правова база в Україні для проведення таких робіт? Наскільки ми вписуємося в міжнародні стандарти розмінування?
– У 2018 році було ухвалено Закон України «Про протимінну діяльність в Україні», який базується на міжнародних засадах – принципах і документах, в які закладено міжнародні стандарти ООН. Тому зараз наша нормативна база досить сучасна. Але ми перебуваємо в такій ситуації, з якою не стикалася жодна країна в світі. Тому вона потребує неординарних дій і нестандартних рішень. Це пов’язано з багатьма чинниками.
Це і розмір території, і складність певних ділянок для розмінування, і активні бойові дії, під час яких ситуація з забрудненням територій вибухонебезпечними предметами може докорінно змінюватися. Тому, звичайно, нормативна база може бути в деяких випадках не зовсім актуальною.
Наразі фахова спільнота, яка вже досить велика й активна, міжнародні неурядові організації та окремі фахівці в сфері протимінної діяльності, оператори з протимінної діяльності, урядові та неурядові організації, що залучені до цієї роботи, активно моніторять ситуацію й пропонують необхідні зміни. Є також державні ініціативи.
Міністерство економіки опікується цією тематикою, під егідою якої спільно з Державною службою України з надзвичайних ситуацій створено Центр гуманітарного розмінування і розроблено проєкт Національної стратегії протимінної діяльності. Тобто є певна візія розвитку подальшої діяльності з гуманітарного розмінування і є фахівці, які можуть адаптувати законодавчу базу до тих умов, що склалися на цей момент.
– Ви кажете, що є розгалужена система організацій, які працюють з цією тематикою. Чи координується їхня діяльність, чи вони самостійно шукають партнерів і кошти?
– Координація відбувається в двох напрямах. Насамперед Центр протимінної діяльності при Міністерстві оборони отримує від усіх операторів певну інформацію щодо обстежень, розмінувань і реалізує політику в цьому виді діяльності. Тобто розробляє стандарти та правила гри, формує звітні дані, зокрема створює мапу забрудненості, мапу тих територій, які вже визнано безпечними і передано землевласникам.
Окрім того, при Міністерстві економіки та ДСНС працює Центр гуманітарного розмінування, який здійснює комунікацію з державними та недержавними донорами щодо залучення коштів на реалізацію програм гуманітарного розмінування та покращення матеріально-технічної бази підрозділів державних організацій, залучених до процесу гуманітарного розмінування України.
Наразі Центр гуманітарного розмінування дуже активно співпрацює з такими країнами, як Японія, Південна Корея. Є також іноземні оператори, які пройшли відповідну державну сертифікацію та безпосередньо працюють з неурядовими фондами, що їх фінансують.
Станом на зараз ми маємо три гілки фінансування. Насамперед, це державне фінансування. Вже реалізується програма, завдяки якій будь-який фермер може розмінувати свою земельну ділянку, сплативши 20% коштів від вартості розмінування. Решту 80% йому компенсує держава. Крім державного, ще є донорське фінансування та фінансування від іноземних урядів.
– Але грошей, як завжди, не вистачає?
– Бувають настільки складні ділянки, що їх простіше маркувати відповідним чином, відгородити і не чіпати, тому що вартість розмінування цієї території буде просто золота. Так, на Балканах залишаються земельні ділянки, які досі заміновані. Є певні проблеми і в наших аграріїв, бо кошторис розмінування їхньої землі в рази дорожчий за вартість самої землі. Вони кажуть, що ми самостійно не можемо розмінувати, тому чекатимемо, коли держава профінансує ці роботи і поверне нам вже очищену землю.
Запроваджена урядова програма передбачає, що фермер має спочатку вкласти в розмінування свої гроші. Однак не у багатьох фермерів земля перебуває у власності. Вона належить певним людям, які надають її в оренду фермерам або юридичним особам, що вже займаються землеробством.
І тому деякі фермери кажуть: сьогодні я вкладу кошти в розмінування цієї території, а завтра люди не захочуть зі мною продовжувати договірні відносини. І хто мені поверне ці гроші, й навіщо мені ці вкладення? Тому це теж питання, і його необхідно якимось чином розв’язувати. Про цю проблему знають, і фахова спільнота над нею працює.
– Окрім проблеми розмінування полів, чи є актуальною мінна безпека громадського майна, територій, земель, які належать місцевим громадам?
– Найчастіше говорять про розмінування сільськогосподарських земель. Водночас в проєкті Національної стратегії протимінної діяльності держави пріоритетними є об’єкти критичної інфраструктури. На другому місці – житловий фонд, на третьому – землі сільськогосподарського призначення.
Але існує ще, наприклад, проблема лісосмуг. Саме там переважно велися інтенсивні бойові дії та розміщувалися бойові позиції військових. Серед сільськогосподарських угідь лісосмуги є одними з найбільш замінованих ділянок землі. Проте розміновувати лісосмуги нині ніхто не поспішає. І ця проблема виникла через те, що незрозуміло, на чиєму балансі перебуває багато лісосмуг.
Тобто невідомо, хто може бути замовником для проведення робіт з гуманітарного розмінування на цих ділянках. А не відновивши ці лісосмуги, ми через рік-два-три можемо отримати пилові бурі, що завдадуть великої шкоди родючому шару ґрунту.
Тобто, навіть розмінувавши поля, ми втратимо цінні території внаслідок вивіювання родючого шару ґрунту. Тому питання лісосмуг порушують уже й екологи. І це також важлива проблема, яка потребує комплексного розв’язання – не тільки спеціальної техніки для розмінування лісосмуг, а й правового алгоритму дій для розмінування таких територій.
– Та попри все процес розмінування триває і прогрес очевидний.
– В Україні вже є 39 операторів протимінної діяльності, які пройшли відповідну сертифікацію. І до цього списку входять не лише вітчизняні оператори. Чимало іноземних компаній вже подали заявки на отримання сертифікатів, що свідчить про перспективність цієї сфери. Вони розуміють, що можуть заробляти на розмінуванні в Україні.
Я вважаю, що саме це і буде головним рушієм, якщо великі компанії з великими ресурсами зможуть зайти в нашу країну та залучити іноземні кошти на розмінування. Тому наше завдання – розмінувати якомога швидше. І чим більше буде операторів, чим більше буде груп розмінування, тим, звичайно, швидше буде проведено таку роботу. Це досить гарна тенденція.
Причому кількість груп розмінування збільшується не тільки за рахунок приватних операторів. Держава теж нарощує кількість підрозділів, що займаються гуманітарним розмінуванням. Є прогрес і в технічному оснащенні. Наприклад, наші фахівці вже розробляють вітчизняні машини для розмінування. Будь-яка фірма, яка виробляє важку техніку, якщо воно має інженерну команду, може розробити таку машину.
– Тобто в розмінуванні наших територій зацікавлена не тільки Україна, а й міжнародні компанії?
– Тема гуманітарного розмінування України дуже актуальна і привертає увагу міжнародної спільноти. Це і благодійні фонди, неурядові організації, технологічні компанії, виробники певного обладнання. Іноземні донори, технологічні компанії, які займаються розробкою та виробництвом обладнання для розмінування – вони хочуть співпрацювати з нами.
Чому? Тому що, на жаль, у нас найкращий полігон для випробування новітніх технологій. Наразі дуже швидко розвивається напрям штучного інтелекту в процесі розмінування, тобто це прискорює проведення нетехнічного обстеження і прискорює потім роботу щодо гуманітарного розмінування.
Протимінна діяльність, згідно з законодавством України та тлумаченнями міжнародних стандартів, складається не тільки з розмінування територій. Йдеться і про нівелювання впливу вибухонебезпечних предметів на соціальну систему, повернення земель до нормального використання, надання допомоги людям, які постраждали від вибухонебезпечних предметів. Це передбачає як фізичну, так і психологічну допомогу.
Одна з важливих речей – це проведення роботи з роз’яснення ризиків. Логіка полягає в тому, що краще запобігти будь-якій події, ніж потім мати справу з її наслідками. Людей, які живуть на територіях, безпосередньо захаращених вибухонебезпечними предметами, слід інформувати про ризики і навчати їх обережному поводженню з вибухонебезпечними предметами. Життя й безпека людей – найцінніші!
Розмову вів Юрій Горбань
